Іршавський міський будинок культури

З нагоди 50-річчя з дня народження

« НАЗБИРАЛА РУТИ, НАЗБИРАЛА М’ЯТИ…».

ПІСНІ СЕРЦЯ ОЛЕСІ ХУДИ

Ім’я Олесі Семенівни Худи – композитора, піаніста і педагога нерозривно пов’язане з музичною культурою Іршавщини. Наш край здавна відомий своїми багатими і різноманітними пісенними традиціями. Сама природа чудового гірського краю надихає на творчість. Ця земля дала Україні декілька поколінь талановитих поетів, музикантів, фольклористів і композиторів: Петро Світлик, Михайло Машкін, брати Семен та Іван Мельники, Степан Жупанин, Василь Кобаль, Іван Попович, Степан Гіга.

Серед творчих постатей сучасної пісенної Іршавщини особливе місце належить Олесі Худі, діяльність якої пов’язана з розвитком музичної культури краю – виконавського мистецтва, пропаганди сучасної пісні. Як композитор вона стала своєрідним виразником музичного мистецтва краю, поєднавши давні традиції з високим професіоналізмом сучасної пісенності.

Творчий доробок Олесі Семенівни поки що не дістав повного виконавського та музикознавчого висвітлення. Переважна більшість творів знаходиться в рукописах. Але окремі з них, що вийшли на естраду – одразу здобули визнання.

Олеся Семенівна Худа народилася 21 січня 1965 року в селі В.Раковець в сім’ї вчителів Бокотей Семена Петровича та Ксенії Михайлівни. Дитинство проходило у музичному оточенні. Перші вокальні та танцювальні здібності розкрила і привила мама в дитячому садочку, де була музичним керівником. Пізніше в шкільній самодіяльності була першою активісткою, бо доля звела її з талановитою людиною, музичним керівником зразкового вокального ансамблю «Сусідка» Іриною Михайлівною Галайдою-Копинець. Олеся стала учасницею колективу і саме тут зародилось велике прагнення до мистецтва, проявилась любов до пісні. Дівчата виконували пісні в обробці Ірини Михайлівни. Ще довгий час ця жінка записувала від старожилів народні пісні, дитячі забави і дарувала їм нове життя.

У 1973 році Олеся поступає до Іршавської дитячої музичної школи. З 8 років навчається грі на фортепіано у викладача Якубович Галини Давидівни, а у 1980 році закінчує дитячу музичну школу з «відзнакою». Перші спроби написання музики до віршів проявились вже в 12 років. Пісня на російській мові «Дождик стучится» була створена на власний текст. В одному з місцевих концертів у селі ця пісня прозвучала у виконанні ансамблю «Раківчаночка» і принесла молодій авторці успіх. Мала ще декілька творів на власну поезію, але згодом вважала, що такої досконалості і глибини задуму, як пишуть сучасні поети їй не досягти, тому подальші спроби створення музики почала втілювати на чудову і вражаючу поезію молодих та вже відомих авторів.

У 1980 році Олеся поступає на навчання в Ужгородське державне музичне училище ім. Д. Задора по класу фортепіано у викладача Єнсен Габріели Павлівни. Талановита дівчина проявляє великий потяг до знань, її цікавить все, що зв»язане з музикою. Ще під час навчання з’явились пісні, в основному, це були на текст російських авторів: Валерія Ігнатенко «Ветер», «Тает последний снег», «Наше детство расстаяло»; Ніка Турбіна «Голос твой»; Сергій Суботін «В родной стране», що і стало поштовхом розвитку першого творчого етапу «Паростки».

З 1984 року Олеся Семенівна - викладач Великораковецької ДШМ, де працює і по сьогоднішній день. Довгі роки займала посаду завідуючої фортепіанної секції. В цей же період стає учасником танцювальної групи народного ансамблю пісні і танцю «Верховина» Іршавського РБК, пізніше – народного вокального ансамблю «Освітянка», створили разом з колегами Оксаною Савко та Мариною Поляк вокальне тріо. Працюючи в музичній школі – стала керівником вокального ансамблю «Дзвіночок» учнів молодших класів. Цей колектив був неодноразовим лауреатом районних та обласних конкурсів-звітів серед музичних шкіл. Почала з цього часу писати вокальні твори для дітей молодшого шкільного віку на тексти улюблених авторів: Марійки Підгірянки «Ось так», «Голосні звуки»; Володимира Лучука «Зелена пісенька», «Рушник», «Хто що пише», «Чи ви чули чудасію»; Богдана Корвача «Коломийка»; Людмили Гнатюк «Дерева, і квіти, і трава»; Вадима Крищенка «Намалюю вітер», «Добрий вершник», Наталії Тараби «Гноми» та ін.

Ціла серія творів на тексти молодої авторки з Івано-Франківська Ірини Лембрик з’явилась у 1988 році, коли було започатковано проведення в Іршаві районного, потім міжрегіонального фестивалю-конкурсу естрадної пісні на честь народного артиста України Івана Поповича, в Мукачеві «Різдв’яна зіронька». Успіх і нагороди мали твори на тексти Ірини Лембрик: «Музика природи», «Ромашкова доля», «Ластівка», «Розкажіть мені долю…», «Крамничка щастя», «Тихе танго».

Важливу роль у подальшому професійному формуванні Олесі Семенівни відіграло спілкування з творчими особистостями та шанувальниками її мистецтва: це Юрій Глеба, Степан Бобик, Надія Гудь, Олександр Рацин, Олександр Голіба. Творча співпраця посприяла участі у І Всеукраїнському пісенному фестивалі ім. М. Машкіна у номінації «автор-пісняр». Пісня «Назбирала рути» на слова Лади Реви була визнана журі кращою піснею фестивалю. В цей час в засобах масової інформації виходить об’ємна стаття, де говориться про «маленьку, тендітну жінку, яка стала гордістю краю». Цикл творів написано в цей період на текст молодої авторки з Іршави Ганни Валюк. Спільний твір «Тобі, Іршаво» у виконанні Алли Симчери стає гімном міста. Мистецтвознавці належно оцінили творчість Олесі Худи і згодом вона стає членом обласної організації Національної Ліги українських композиторів.

Наступний етап творчості Олесі Семенівни «Друге дихання» розпочався у період зрілої композиторської діяльності і належить творам на тексти Ганни Костів-Гуски «А я любила», «Ця любов», Катерини Кособлик «Струни серця мого», «Мені для щастя треба небагато», Тетяни Кобаль «Ти знай», Софії Сороки «Мої Карпати», «Молитва до України», Василя Кузана «А на Зарічній вулиці весна», «Давай розійдемось», які чудово виконали Алла Симчера та Наталія Менчук. Велике творче піднесення Олеся відчула, коли її пісні прозвучали по телебаченню у виконанні солістки Київської філармонії Валентини Степової та сестричок Орос в далекій Канаді.

Олеся Семенівна разом з чоловіком Володимиром виховали двох прекрасних дітей: дочку Оксану та сина Василя, які стали її гордістю та втіхою.

Якось у співрозмові ми запитали у Олесі Семенівни про її мрії на майбутнє. Вона відповіла: «Мрію почути свої твори у виконанні талановитих майстрів естради на великій сцені. Мрію, щоб моя музика жила довше за мене… будила в серцях слухачів добрі настрої, прагнення жити, любити світ, дарувати любов іншим».

Отож, з нагоди Вашого золотого ювілею, Олесю Семенівно, ми бажаємо Вам здійснення задуманих мрій, не зупинятись – продовжувати працювати,бо прихильники Вашого мистецтва очікують від Вас подальшої творчості.