Оксана Сідор:

« …Я виросла у клубі. Це був наш другий дім»

     

 

 

 

 

 

 

 

       
         Іршавщина багата на таланти. Вона дала світові цілу плеяду талановитих науковців, митців, літераторів, художників, композиторів, співаків, імена багатьох із яких золотими літерами вписані в історію нашого краю, України. Вони залишили помітний слід у нашій духовній історії, творять її і нині.

       Серед тих, хто не перше десятиліття плідно й невтомно трудиться на ниві культури Закарпаття, є провідний методист Іршавського районного будинку культури Оксана Іванівна Сідор. 14 грудня вона відзначатиме свій золотий ювілей. З цієї нагоди наше з нею інтерв’ю.

– Ким Ви мріяли стати у дитинстві, пані Оксано? І чи здійснилася мрія?

– Якщо скажу, що співачкою, – звучатиме банально. Але, напевно, так воно і було, бо пам’ятаю, як одягала мамині найкращі сукні і кружляла по кімнаті співаючи. Думаю, що мрії здійснилися: сама співаю ще й інших навчаю.

– Який у Вас найприємніший спогад дитинства?

– У нашій родині вміють не тільки добре працювати, але й красиво відпочивати. Тому найприємніші спогади дитинства ті, коли у нас удома збиралися гості. Крім смачних страв, які є обов’язковим елементом гостини, завжди знаходили час і на міні-концерт. Мене, маленьку, батьки ставили на стілець і просили заспівати. Цей момент я чекала найбільше, з великим хвилюванням. Гості, звичайно, захоплювалися моїм співом, заохочували схвальними вигуками, голосно аплодували. Це мені дуже подобалося. Ці приємні дитячі переживання й розбудили в мені прагнення до сценічної діяльності.

– Звідки у Вас потяг до музики? Чи є у Вашій родині ще хтось причетний до мистецтва?

– Звичайно. Мій дідусь багато років тому тримав у своїй хаті сільську бібліотеку: видавав книжки, газети, організовував хати-читальні. Мама, Бідзіля Марія Василівна, пропрацювала завідувачем клубу у нашому селі Климовиця 33 роки, гарно співала, була талановитою у всьому. Одним словом – я виросла у клубі! Це був наш другий дім. Моя тітка, Бідзіля Павліна Василівна, – була солісткою Закарпатського народного хору. Двоюрідний брат теж цікавиться музикою, сестри – викладачі музичного відділу Мукачівського педагогічного коледжу. А молодший син Віталій – студент духового відділу Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора.

– Яке Ваше найулюбленіше свято?

– У мене всі свята однаково улюблені, бо всі доводиться святкувати. Така моя робота – організовувати й одночасно святкувати. Але у дитинстві найулюбленішим було свято Миколая. Пригадую ті щасливі роки, коли отримувала подарунки від Миколая за чемність, гарну поведінку. А скільки було радості, коли рано-вранці біжиш першою відчинити двері, сподіваючись, що на порозі тебе чекає подарунок!.. І, звичайно ж, люблю Різдво. У нашому селі колядують з вечора шостого січня. До речі, ця традиція залишилась і по сьогоднішній день. Ми збирались групами по п’ять–шість дітей і колядували чи не в кожній хаті. Приходили пізно ввечері з повними торбами. У той час я вивчили дуже багато колядок, які колядуємо і нині.

– Іршавщина завжди вирізнялася серед інших районів області своїми чудовими творчими колективами, активним культурно-мистецьким життям. Який період був для Іршавщини найпліднішим?

– Іршавщина – це край напрочуд талановитих людей, які вміють співати, танцювати, грати на музичних інструментах, фіґлювати, веселитися. І це тому що, в значній мірі цьому свого часу сприяла благодатна творча атмосфера в районі, де розвитку народної художньої творчості приділялося багато уваги. За час роботи у галузі культури пам’ятаю період, коли керівником району був Степан Степанович Бобик, а очільником культури – Юрій Федорович Глеба. Це були тяжкі, але водночас і найкращі роки для галузі: створювалися художні колективи, налагоджувалися творчі обмінні концерти, велася інтенсивна гастрольна діяльність. Де лиш не побували наші аматорські колективи! У непередбачувані часи перебудови вдалося зберегти базову мережу закладів культури в районі та штатний потенціал. І все це завдяки мудрій і виваженій позиції тодішнього керівництва.

– Пані Оксано, Ви керуєте народним хором ветеранів Іршавського районного будинку культури, хором працівників культури Іршавського району. Як усе починалося?

– Коли розпочинала свою трудову діяльність, а це більше трьох десятків років тому, в районі діяло біля сорока хорів. Як провідний методист з вокально-хорового мистецтва я вболіваю за відродження цієї славної традиції. Народним хором ветеранів керую майже 10 років. Це люди, які щотижня збираються на репетиції, щоб відпочити від буденних справ, поспілкуватися, привітати один одного з тим чи іншим святом, поділитися наболілим, а разом із тим і насолодитися пісенним мистецтвом. Надзвичайно їх шаную і ціную.

З працівниками культури неодноразово обговорювали тему відродження хорового мистецтва на Іршавщині. Отак, у лютому 2012 року і був створений хор працівників культури, учасниками якого стали працівники клубів, бібліотек та окрема категорія викладачів дитячих шкіл мистецтв. На сьогоднішній день ми вже маємо творчі напрацювання: різноманітну програму на два відділи та понад 15 творчих виступів, у тому числі й за кордоном. Думаю, що робота з цими двома хоровими колективами формує той стан душі, коли є потреба творити добро, нести людям радість. І не обов’язково для цього бути поетом чи художником, а потрібно сповна віддавати себе улюбленій справі.

– Кожний район нашого краю має свою самобутню культуру. На Ваш погляд, що вирізняє Іршавщину серед інших районів?

– Іршавський район унікальний тим, що є чисто українським, де українці складають понад 98 % місцевих жителів. Серед національних меншин переважають росіяни, угорці та словаки. У районі домінують сільські жителі. Це понад 90 % населення. Тому культурно-освітня робота на селі є для нас пріоритетною. Йдеться про належне забезпечення функціонування бібліотечної та клубної мережі. А ще Іршавщина подарувала Україні відомого на увесь світ художника Адальберта Ерделі, письменника і науковця Михайла Потушняка, силача, атлета Івана Фірцака (Кротона), двох народних артистів: Івана Поповича та Степана Гігу. Вони – наша гордість. На честь одного з них у районі започатковано пісенний фестиваль «Іван Попович збирає таланти». Також у нашому районі жив і працював відомий музикант, заслужений діяч мистецтв України Михайло Машкін, який довгий час був художнім керівником народного ансамблю пісні і танцю «Боржава» Довжанського деревообробного комбінату Кушницького лісокомбінату. Він – творець відомої на всю Україну пісні «Верховино, мати моя», яку, без сумніву, можна назвати пісенним символом України. Не забуваються ті творчі вечори протягом трьох фестивальних днів, коли Іршавщина приймала понад 100 учасників у різних номінаціях пісенного жанру з усіх куточків України. Творчі змагання та теплі спілкування додавали учасникам та гостям упевненості у своїх силах і бажання взяти участь у наступних конкурсах. У душі все ще жевріє сподівання на відродження цього прекрасного свята у нашому краї – Всеукраїнського пісенного фестивалю-конкурсу імені Михайла Машкіна. Поки що лише наш район може похвалитися збірниками народних пісень одного села «Ой видно село» та «Пісні Іршавщини». Збірники дають колоритний образ пісенної культури села Арданово та району в цілому. Не можу не назвати і відомий фестиваль ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора», який проводиться у селі Лисичово на базі унікальної єдиної у Європі нині діючої водяної кузні-музею «Гамора». Гордиться Іршавщина і народними майстрами-гончарями Михайлом Галасом та Василем Газдиком.

 

– Ви учасниця народного обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина». Часто виступаєте на концертах, святах, фестивалях та конкурсах як в Україні, так і за її межами. Які поїздки чи фестивалі Вам найбільше запам’яталися?

– Я вдячна долі, що маю прекрасну нагоду бути учасницею аматорського колективу. Тут я відпочиваю. А творчі виїзди! Я побувала у багатьох країнах Європи, в різних куточках України, де ми піднесено демонстрували мистецтво свого краю. Дякую усім, хто сприяв і сприяє цьому.

– Майже рік Ви очолювали відділ культури і туризму Іршавської райдержадміністрації. Плюси і мінуси посади керівника.

– Керівником працювати надзвичайно важко, особливо, коли доводиться вирішувати конфлікти, відстоюючи інтереси галузі в районі. А найстрашніше, коли тебе не чують і маєш справу з далекими від культури людьми. Нині, коли наша країна переживає важкі часи, слід усвідомити: для того, щоб ідентифікувати себе як українська нація, нам треба зберегти низинну ланку культуру – сільський заклад культури, де формується духовність, підтримується культурна спадщина.

– Що найбільше цінуєте у людях?

– Порядність, толерантність, товариськість.

– Як реагуєте на критику?

– Творчих людей потрібно не критикувати, а допомагати їм, підтримувати. Я завжди готова до конструктивної критики, а точніше – прагну її почути, бо це прекрасна нагода виправити недоліки, покращити свою роботу.

– Чи були у Вас періоди розчарування життєвим вибором?

– Ні, таких моментів не було. Хіба може приносити розчарування справа, яку ти любиш?!

– Щоб Ви побажали молодим, які мріють присвятити своє життя мистецтву?

– Працьовитості, терпіння, і творчої наснаги, прислухатись до свого серця і робити те, що прагне душа, адже мистецтво не терпить фальші.

– Ви часто є ведучою різноманітних культурно-мистецьких акцій. Це дуже відповідальна робота, яка вимагає інколи приймати миттєві рішення, виходити із різноманітних непередбачуваних ситуацій. Пригадайте якісь цікаві, а, може, й курйозні випадки.

– Так, але найбільше мені подобається вести ті заходи, які організовую сама, бо в ході роботи над сценарієм уже пропустила все через серце і душу. Роль ведучої вимагає максимальної підготовки, адже глядач не повинен відчувати твою невпевненість, бачити недоліки. Під час концертів бувають непередбачувані ситуації. Головне не розгубитися і впевнено, з посмішкою, виходити до глядачів.

– Ви підготували не одну методичну рекомендацію керівникам колективів з вокально-хорового жанру, узагальнили досвід роботи самодіяльних художніх колективів Іршавського району... Над чим працюєте зараз?

– Нині працюю над матеріалами, які згодом увійдуть до каталогу «Хормейстери – митці Іршавщини». Уже написані статті про Карла Івановича Голібу, Юрія Васильовича Ломагу, Івана Ілліча Кертиса, Олександра Карловича Голібу.

– Щиро вітаємо Вас, Оксано Іванівно, із наступаючим ювілеєм. Бажаємо міцного здоров’я, творчої наснаги й оптимізму, незгасної енергії та нових здобутків. Нехай приємним теплом зігріває Ваше серце гордість від досягнутого, добрі справи надають сили, а життя дарує багато світлих і радісних днів!

Біографічна довідка

        Сідор Оксана Іванівна народилася 14 грудня 1964 року в селі Климовиця Іршавського району Закарпатської області. Після закінчення Климовицької восьмирічної школи у 1980 році вступила до Хустського культурно-освітнього училища. У 1983 році закінчила навчання й отримала кваліфікацію «працівник культури, керівник самодіяльного хорового колективу». Цього ж року була призначена на посаду провідного методиста Іршавського районного будинку культури.

         У 2008 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв. З серпня 2012 по березень 2013 року – начальник відділу культури і туризму Іршавської райдержадміністрації. З березня 2013 року – провідний методист Іршавського районного будинку культури.

         Свого часу була активною учасницею народного фольклорного ансамблю «Іршава» та народного вокального ансамблю «Освітянка». Нині – учасниця народного обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина», художній керівник народного хору ветеранів Іршавського районного будинку культури та хору працівників культури району, ведуча різноманітних районних та обласних культурно-мистецьких заходів. У малих формах вокального жанру, в яких брала участь, неодноразово ставала лауреатом. З початку 1990 років і до 2004 року – координатор і постійна ведуча Всеукраїнського пісенного фестивалю імені Михайла Машкіна. З 1998 року районного, а з 2011 року – відкритого Всеукраїнського пісенного фестивалю-конкурсу «Іван Попович збирає таланти».

         З 2008 року – голова Іршавської районної профспілкової організації працівників культури.

         Автор нарису «Творчий портрет Олесі Семенівни Худи»; методичних рекомендацій на допомогу керівникам колективів з вокально-хорового жанру та окремої категорії викладачів середніх спеціалізованих музичних навчальних закладів «Робота диригента над хоровим твором». Узагальнила досвід роботи художніх колективів району, фестивалю фольклору «Гамора», аматорських колективів зі званням народний (зразковий).

        Нагороджена грамотами та подяками Іршавського міськвиконкому, відділу культури і туризму Іршавської районної державної адміністрації, Іршавської районної державної адміністрації, Почесною грамотою Закарпатської обласної державної адміністрації, нагрудним знаком Міжнародної інтелектуально-економічно-творчої ради «ВІЖИ–3000», грамотою Центрального комітету профспілки працівників культури України.

    

Володимир Мишанич,
провідний методист
Обласного організаційно-методичного центру культури

 

Гізела Ціпола вручає Оксані Сідор нагороду "ВІЖИ-3000"